Домашнє насильство: отрута у відносинах

:

Домашнє насильство: отрута у відносинах від насильства, не

Стаття Павла Зигмантовіч про сімейне насильство звернена, що велика рідкість в цьому жанрі, в першу чергу до тих, хто це насильство здійснює. Людина може навчитися не бити своїх близьких. Відчуйте ж чарівну силу когнітивного заборони!

Я не дуже часто пишу про домашнє насильство, хоча по роботі стикатися доводиться, ніде правди діти. Нещодавно зіткнувся в черговий раз і вирішив розповісти деякі подробиці щодо цієї теми. Перш за все – загальні контури.

Загальний план

Почнемо з того, що домашнє насильство буває не тільки фізичним. Виділяють ще й економічне, і сексуальне, і психологічний. По суті, не має значення, який саме насильство сталося в даний момент. Важливо, що насильство знищує поживну і безпечне середовище, яка й цінується в шлюбі і в стосунках. Тому насильство – неприпустимо.

На жаль, насильством (фізичним) захоплюються і чоловіки, і жінки. Правда, захоплюються нерівномірно – жінки роблять більше агресивних актів, але чоловіки наносять більше каліцтв, при цьому значна частина каліцтв, які жінки завдають чоловікам, є наслідком самозахисту. Причому це тільки півбіди. Найгірше ось що – насильство до дітей застосовують частіше, чим до чоловіків і жінок, на жаль. Іншими словами, насильства в сім’ях повним повно, і домашнє насильство набагато ширше, чим побиття жінок чоловіками. Більш докладно про це – в замітці «Про домашнє насильство» і в книзі «Антропологія статі», М. Бутівської (матеріали там по США дані, за нашими краях я таких глибоких досліджень не знаю, на жаль). Це – основні контури.

Перейдемо до подробиць. Чому виникає насильство? Якщо не брати самозахист, то єдина причина виникнення насильства – це відчуття безсилля. Правда, іноді це відчуття закопано дуже глибоко. Бувають випадки, коли насильство відбувається, на перший погляд за звичкою. Типу, прийшов п’яний, вдарив дружину. Але якщо ми придивимося, що побачимо, що навіть в цьому випадку за ударом варто безсилля. Чоловік не бачив іншого виходу, тому вдарив (це, до речі, нікого не виправдовує).

Саме жахливе, що ця відчуття безсилля може активізуватися однією думкою чоловіка, а не конкретними діями жінки. Дії ще можна якось проконтролювати, але ось думки насильника приховані пітьмі, тому передбачити нічого не вийде.

Рівно те ж саме у жінок. Чому жінка дозволяє собі, скажімо, ляпас? Тому що не може по-іншому донести до чоловіка своїх думок. І справа не в надлишку почуттів – справа саме в відчутті безсилля.

Рівно те ж саме у батьків. Коли вони не можуть добитися від дитини потрібного поведінки, вони відчувають себе безсилими. І тому зляться і б’ють дитини. Коротенько це формулюється так «я не отримую від тебе того, що хочу, добром, тому я вдамся до останнього доводу – насильству». Зрозуміло, ця думка вкрай рідко проговорюється вголос або про себе. Але керує насильником саме вона.

Чи винна жертва?

Це велика тема і велика вона в основному через формулювання. Ми говоримо про вино в різних випадках, які часто принципово різняться між собою. Але всі вони закриваються загальним словом "вина". Наприклад, якщо людина допустив недбалість, через яку загинув хтось, то це – "винен". А якщо ми говоримо про конфлікт, то чомусь теж спливає це слово. Мовляв, в конфлікті винні обидва.

Дійсно, в конфлікті дійсно беруть участь обидва (якщо конфлікт двосторонній) і обидва цей конфлікт створили. Але ось в рукоприкладстві винен той, хто рукоприкладство зробив (за вирахуванням самооборони). Я підкреслюю: в насильстві винен тільки одна людина – той, хто чинить насильство. Жертва, тобто людина, яка постраждала від насильства, безумовно, відповідальний за створення конфлікту. Але відповідальний, по-перше, тільки наполовину, по-друге, не винен у насильстві. У насильстві винен тільки насильник.

Тут часто піднімають тему провокацій. Зазвичай це роблять чоловіки. Мовляв, це вона мене спровокувала, а сам-то по собі я білий і пухнастий. На жаль, розчарую. Немає ніяких виправдань домашньому насильству. Навіть якщо якась жінка в запалі сварки з єхидною посмішкою повідомила чоловікові, що у нього член менше, чим у всіх його сусідів, це не привід розпускати руки. Це привід розлучитися, може бути (ну, щоб думала в наступний раз, що ляпати), але не бити. Бити – не можна.

До речі, трохи в сторону. Гвалтівники часто звинувачують постраждалих, мовляв, «це ти мене спровокував / спровокувала». Запам’ятайте: такі звинувачення відразу показують – тут ловити нічого. Тут можна тільки йти.

Що робити?

Отже, домашнє насильство – це погано (особливо фізична). Що можна зробити, щоб його не було (на простому, побутовому рівні, не в рамках держави)? Деякі засоби є.

1. Не відчувати безсилля. Не в сенсі – стати бездушним / байдужої, а в сенсі нарощувати компетентність в спілкуванні, вчитися домовлятися, обговорювати, вести переговори і так далі.

Домашнє насильство: отрута у відносинах переконань вивчити - насильство

2. При виникненні загрози насильства виходити з контакту. Це стосується всіх учасників конфлікту, але особливо того, хто схильний до насильства. Ось відчуваєш ти, що зараз вдариш (і не важливо, дружину, чоловіка або дитини), ось уже немає сил стримуватися – піди. Вибіг з квартири, пройдися по вулиці, видихни. І тобі, і іншим буде краще.

3. Чи не спускати насильство на гальмах. Якщо ви постраждали від насильства, не мовчіть. Викликайте міліцію, знімайте побої. Як показує практика, інших буйних персонажів пятнадцатісуточная відсидка лікує дуже добре (а іншим сам факт виклику міліції назавжди вправляє мозок). Якщо ж насильство триває і виклики міліції не допомагають (а таке буває, на жаль), то не можна залишатися поруч з насильником. Усунути (тобто знайдіть можливість піти) і тим самим усунете саму можливість насильства.

4. Забороніть собі насильство. Це найголовніша рекомендація. Необхідно на рівні переконань вивчити – насильство до близьких неприпустимо (і до людей взагалі – теж небажано). Закріпіть це у себе в голові – і насильства буде менше. Наполягаю – когнітивний (тобто створений в умі) заборона куди сильніше фізіологічних процесів і поривів.

Це неправда, що нахлинули емоції обов’язково-преобязательно прорвуться назовні. Насправді, вони прорвуться або коли жахливо великі (то, що називають станом афекту, або, по-старому, амок), або коли є когнітивне дозвіл прориватися.

Судіть самі. Ми всі привчені справляти малу і велику потреби в спеціально відведених місцях. Так, я в курсі, що так роблять не всі, причому незалежно від країни проживання – я на власні очі бачив в Генті, як бельгійський підліток мочився на ріг будинку в десяти метрах від вуличного кафе, повного людей, причому знаходився в прямої видимості. Однак переважна більшість людей прекрасно вміють контролювати свої природні позиви і можуть терпіти дуже, дуже довго. Начебто, і треба б справити малу нужду, але кругом люди, доводиться терпіти. Чарівна сила когнітивного заборони в дії.

Так само і з емоціями. Хто собі дозволяє їх проявляти у всьому різноманітті виразних властивостей, той їх в цьому різноманітті і проявляє. А хто певні речі дозволяє, а якісь (то ж насильство) забороняє в голові – той і назовні не випускає. Тому забороніть собі насильство на адресу близьких – це всім піде тільки на користь.

Разом. Домашнє насильство, на жаль, є дуже поширеним явищем. До нього вдаються і чоловіки, і жінки. Домашнє насильство неприпустимо в стосунках, тому що знищує поживну і безпечне середовище. Насильство виникає через відчуття безсилля, яке може бути викликане як реальною поведінкою, так і своїми фантазіями. За створення конфлікту відповідають обидві сторони, але тільки насильник винен у насильстві. Домашнє насильство можна зупинити, якщо не спускати насильство на гальмах і заборонити собі насильство на адресу близьких. А у мене все, спасибі за увагу.

Текст: Павло Зигмантовіч
Фото: Shutterstock

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code