Помилка оптиміста

Помилка оптиміста не стільки давно очікуваним спадом

Звучить парадоксально, але, здається, керівник «Роснефти» Ігор Сєчін пообіцяв американським «сланцевим» компаніям, що вони подолають період низьких цін на нафту і повернуться до комерційної рентабельності проектів вже до кінця поточного року.

У телевізійному інтерв’ю 20 березня він передбачив повернення цін в коридор $ 50-60 за барель через те, що з ринку підуть розорилися американські компанії. Ще раз для тих, хто не зрозумів відразу: з прогнозу Сечіна слід, що вже до кінця року на місце збанкрутілих нерентабельних сланцевих компаній в США можуть прийти нові – або старі – гравці і швидко відновити видобуток нафти зі сланцевих порід в нових цінових умовах. Сланцева галузь в Північній Америці давно довела, що гнучкості і виживання їй не позичати.

Інше питання – чи обґрунтовані подібні прогнози.

Березневий крах нафтових котирувань був викликаний не тільки і не стільки давно очікуваним спадом світової економічної активності і не його прискорювачем – епідемією коронавируса. Його спровокувало рішення Росії різко перервати співпрацю з ОПЕК. Це рішення було прийнято керівництвом Росії багато в чому під впливом глави «Роснефти», аргументи якого зводилися, як ми бачимо, до передбачення банкрутства американських компаній. Крім цього не цілком раціонального аргументу на позицію російської делегації на віденському нараді ОПЕК + вплинули оцінки конкурентоспроможності нафтовидобутку в Росії і інших країнах. Оцінки ці на перевірку теж далекі від раціональності.

Сечин оцінив собівартість видобутку бареля нафти в його компанії в $ 3,10, а у інших компаній – приблизно в $ 5, що має, ймовірно, демонструвати потужну «подушку безпеки» для виживання в період низьких цін. Ось тільки цифри мало підходять для порівняння з показниками у конкурентів. Вони відображають операційні витрати (lifting costs) з підйому нафти з уже побудованої працює свердловини. Сюди не входять капітальні витрати з розвідки та оцінки запасів, капітального будівництва на промислі, адміністративні та маркетингові витрати, вартість транспортування і, звичайно, податки. Якщо вже порівнювати, так порівнювати треба по собівартість бареля, зануреного в танкер на умовах fob ( «Франко борт» – товар вважається поставленим, коли він вступив на борт судна в порту відправлення. – Forbes) і готового відправитися до кінцевого споживача. Тоді перспектива перемоги або поразки в суперництві з іншими постачальниками нафти стане більш очевидною і обґрунтованою.

Коли саудівська компанія Saudi Aramco готувалася вийти на ринок акцій, вона доручила респектабельної фірмі IHS Markit оцінити собівартість саудівської нафти в порівнянні з даними інших експортерів – з урахуванням податків і всіх витрат. У проекті емісії акцій це порівняння зафіксовано. Вийшло, що беззбитковий ціна саудівської нафти становить в середньому $ 17 за барель, а для нафти зі старих проектів, де капіталовкладення давно окупилися, навіть близько $ 10. Беззбиткову ціну російської нафти там оцінили в $ 42 за барель.

Це, до речі, не суперечить даним російських відомств. Заступник міністра енергетики РФ Павло Сорокін, наприклад, говорив у лютому 2019 року, що собівартість нашого бареля за вирахуванням податків дорівнює в середньому $ 25.

Виходить, доводи Сечіна про конкурентоспроможність російської нафти в період низьких цін не відповідають дійсності і прав, наприклад, віце-президент «Лукойлу» Леонід Федун, який заявив, що ціна в $ 25 за барель є «катастрофічною» і навіть рівень $ 35 призведе до скорочення обсягу видобутку.

Чаша з краями сповнена

Відвернемося на пару хвилин від нинішньої системи ціноутворення, де тон задають спекулянти фінансового ринку, які торгують такими паперами, як ф’ючерси, форварди та інші деривативи та извлекающие прибуток з волатильності (часто спровокованої навмисне запущеними помилковими новинами). Повернемося в старі добрі часи, коли ціна визначалася головним фундаментальним показником – балансом попиту і пропозиції фізичних обсягів нафти.

Ми спостерігаємо великий перекіс в сторону пропозиції при скоротився, попит, який в тому ж має тенденцію до подальшого скукожіванію під впливом коронавируса і загального економічного спаду, що загрожує рецесією і стагнацією. Цикл економічного зростання, судячи за багатьма ознаками, завершено.

Помилка оптиміста лютому 2019 року, що

Попит на нафту і нафтопродукти в Азії тільки за лютий скоротився на 7 млн ​​барелів на добу, а в світовому масштабі в квітні очікується спад середньодобового попиту на рівні приблизно 10-11 млн барелів, прогнозує норвезька компанія Rystad Energy. Деяке пожвавлення попиту можна припустити на кінець року, однак все залежатиме від масштабів пандемії і її впливу на економіку. Варто згадати, що в 2019 році попит на нафту в світі перевищував 100 млн барелів на добу.

Що стосується пропозиції нафти, то тут у наявності тенденція до значного зростання. За оцінками тієї ж Rystad Energy, в квітні на ринок додатково до березневих показників надійде від 1,76 до 2,75 млн барелів на добу (залежить від можливого відновлення видобутку в Лівії), а в травні приплив нової нафти може вирости до 3,55 млн барелів на добу.

При цьому одним з важливих чинників оцінки балансу попиту і пропозиції залишається вільна ємність резервних нафтосховищ по всьому світу. У них накопичуються надлишки нафти, які країни-споживачі витрачають в періоди підвищеного попиту або надмірно високих цін. Розмір вже накопиченої на цей момент нафти оцінюється в 7,2 млрд барелів, включаючи 1,3-1,4 млрд в ще не розвантажених танкерах в море і на рейдах. Це означає, що для зберігання надлишків задіяно вже 76% відносно вільних ємностей. При нинішніх темпах надходження незатребуваною нафти на ринок (близько 6 млн барелів на добу) всі резерви зберігання будуть заповнені за кілька місяців, задовго до кінця року.

Яких же цін очікувати ринку?

Покупці вже зараз мають можливість вибирати найдешевшу нафту при спотових закупівлях і вимагати перегляду ціни в довгострокових контрактах. Ось як ситуацію прокоментувала Паола Родрігес-Масью, аналітик нафтових ринків в Rystad Energy: «За нинішніх темпів заповнення сховищ ціни можуть випробувати ту ж долю, що і в 1998 році, коли Брент звалився до рекордно низької позначки в $ 10 за барель». І поки всі ознаки свідчать про те, що подібний сценарій має право на існування. Тиск на нафтові ціни наростає.

На тлі таких прогнозів зусилля ОПЕК +, де до демаршу Росії планували скоротити видобуток на 1,5 млн барелів на добу, в разі відновлення угоди вже були б сьогодні як мертвому припарки. Прийняте під впливом Січинського аргументів і цифр рішення мало лавиноподібний ефект, який навряд чи передбачали в Москві. І вже напевно там не розраховували на намітилося зближення головних конкурентів російського нафтоекспорту – Саудівської Аравії і США, які подають сигнали про координацію дій на нафтовому ринку. Що стосується Росії, то в такому альянсі місця їй не знайдеться.

ВАМ ТАКОЖ МОЖЕ СПОДОБАТИСЯ